Іоланта (по мотивам опери Чайковського)
 Військова притча  ₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪
О десятій нуль-нуль генерал-лейтенант( командуючий) рвучко увійшов до класу,  де зібралися на планові заняття командири військових частин.
 Після взаємних вітань урочистим голосом промовив:
 - У мене сьогодні для вас тільки оголошення. О 19:00 в театрі опери та балету ставлять "Іоланту", оперу П.І.Чайковського. Місця для всіх вже замовлені. Тому всім колективом зборів, і генерали теж (а їх було троє), повинні бути в театрі у визначений час. На вас, вказав на мене пальцем, покладається збір офіцерів та доставка їх до театру. О 19-й чекаю біля входу.
Як відповідальний за збір та доставку, я організував вечерю всього колективу потенціальних глядачів у солдатській їдальні о 18:00, підготував до виїзду автобус ЛАЗ-699 (глядачів мало бути більше тридцяти чоловік). Під час вечері ще раз нагадав, що сьогодні всі їдуть до театру, а виїзд - через 15 хаилин після вечері. Мабуть в цьому i  була моя помилка. Мав би підігнати автобус до дверей їдальні, закрити всі щляхи до відступу «манкуртам і ренегатам», як завжди і нежартома обзивав нас генерал, та й доставити всіх до порогу театру перед ясні очі командуючого. Але я цього не міг зробити з різних причин. По-перше, який солдат стримав би полковника чи генерала, котрому забагнулося б йти вправо чи вліво від дверей, по-друге, зроду-віку не терплю ніякого насилля.
Отож через пятнадцять хвилин я мав у автобусі рівно шість майорів, начальників незначних військових підрозділів, що мали ще надію колись піднятись на вищий службовий щабель. Двоє генералів попередили мене, що йдуть в гості до третього. Ну що я мав сказати всупереч? Ааж нічого! Полковники злиняли тихенько, без попереджень. Один тільки, начальник бойової підготовки округу сказав, посміхаючись:
 - "Іоланта"- це його коник, мене особисто він вже тричі водив на цей спектакль. Тому не поїду принципово.
Так і поїхали ми семеро. Генерала на порозі не було. Ми вільно ввійшли, пройшли до гардеробної, роздяглись, рушили оглядати інтер’єри театру. Аж раптом, назустріч нам, генерал з дружиною під руку. Метким поглядом оглянув вішаки в гардеробі і заволав на весь вестибуль:
 - Де, де вони всі!?

- Генерали пішли в гості до місцевого генерала - командира частини, де інші всі не знаю, -  відповів я спокійно, - заганяти їх до автобуса поза моєю компетенцією: вони старші від менеі за віком, і за званнями, і за посадами. Команду бути в театрі всім і вчасно давали саме Ви, товаришу генерал-лейтенант. А вони Ваш наказ проігнорували.
Я бачив, як заграли щелепи на обличчі нашого командуючого. Але заговорив він вже стишеним голосом, бо вишукана театральна публіка починала звертати на нас увагу.
 - Всі мають сісти в тому ряду, де сядемо ми з дружиною, щоб я вас бачив! А з іншими зустрінемось завтра вранці.
 - Завтра вони всі прийдуть, - сказав я тихенько, - генерал злісно зиркнув у мій бік. Я вирішив надалі мовчати.
Зайняли місця у вільному третьому ряду, на елітних місцях, в центрі залу. Глядачі поступово заповнювали партер.
 - Після антракту всім бути на цих місцях, - ще раз нагадав генерал про наші військово-культурні обов’язки. Потім сперся рукою на моє коліно, нагнувся і запитав майора, що сидів поряд зі мною:
 - А ти хоч лібрето опери "Іоланта" знаєш?
 - Та я вперше в житті в оперному театрі, товаришу генерале, я навіть не знаю, що це таке, оте лібрето. Вперше чую це слово. Я помітив, як починає червоніти обличчя генерала. Але вибуху гніву не сталося. Він нахилився і почав розповідати зміст опери:
 - То слухай! Була у Данського короля сліпа дочка Іоланта...
В цей час над оркестровою ямою виникла голова відомого диригента І.Лацанича.
Він повернувся до залу, вклонився. Потім став обличчям до оркестру і полинула тиха музика - увертюра до опери. Генерал випрямився і повністю віддався насолоді від прослуховування прекрасного музичного твору. За весь час він не промовив ні слова. Тільки кілька разів коротко прокоментував солістів, які виконували арії:
 - О, дивись! З цим хлопцем нещодавно пили ми горілку на рауті, а потім співали. Він сказав, що голос у мене не гірший, ніж у нього, але не поставлений.
 - А цю дівчину я пам’ятаю ще з часів служби у Біробіджані. Там у неї була злітна кар’єра та, бачиш, на Батьківщину потягло, вітер перемін пригнав додому. Молодець!
Ось так без ексцесів і дослухали оперу. Майори мої дiйсно були в захопленні від гри і співу виконавців, та від самого театру, одного з кращих в Європі за архітектурою. Вони й насправді були вперше в оперному театрі. Коли вчилися в Москві, в Большой театр квитків було не дістати, а потім по таких вовчих закутках служили, що про оперу там ніхто й гадки не мав. Біля частини встигли ще на каву зайти. В театрі в антракті до буфетів не пішли, побоялися. А тут і коньячку по чарчині перехилили.

Найцікавіше видовище розгорнулося наступного дня. В учбовому класі зібралися всі. І ті троє генералів, що весь репертуар театру і слухали і бачили, і полковники-непослухи, що мистецтво на гульки проміняли. Чогось прийшов і начальник відділу кадрів управління і сів за стіл викладача. Всі подумали, що, мабуть, його черга заняття проводити.
Та за ним зайшов і командуючий і зразу ж приступив до роботи: тихо, але дуже виразно і твердо сказав:
 - Сьогодні, братці-манкурти, моє заняття по темі "Основи військової дисципліни", я вам, запроданцям, що за чарку горілки батька рідного продати здатні, зараз розповім, як і коли по гостях ходити. Пункт перший: чи може існувати порядок і статутна дисципліна у вiйськових частинах, командири яких ніколи не слухали оперу "Іоланта"? Відповідаю - НІ! Пункт другий: я особисто вшосте пішов, щоб вас до мистецтва приєднати, а ви де були?
І ось так, короткими тезами культурно-виховна робота продовжувалась протягом двох годин. Всього, що казав генерал, не переповіси. Та, мабуть, і не треба. Бо його прямої мови папір не витримає, пожовкне.
Все скінчилось би благополучно, якби не розпорядження керівникові відділу кадрів: "Всім "любителям опери", крім тих шести майорів, хто її дійсно слухав і бачив, і відтепер навіть лібрето знають, оголошую догани. Так і запишіть, полковнику, "за неповагу до музики Чайковського". В особову справу кожного! Я за виконанням прослідкую особисто".
 От вам і вся музика. Петро Ілліч тут ні до чого. Дисципліна вище всього.