Чорнило
|
Чорнило.
Бувальщина Було це років так з двадцять тому, а може й трохи більше. Тоді вперше вийшов тижневик "Аргументи і факти". До мене в частину заїхав секретар райкому партії, щоб познайомити з новим виданням та передати оформлену на вiйськову частину річну підписку на нього. Павло Іванович мав неабияке почуття гумору, від роду був людиною веселою, навіть смішливою. Ми довго спілкувалися на різні хвилюючі теми. А на прощання він розповів мені оцю історію, що сталася на підприємстві, яким керував його батько. Підприємство це звалося міжрайонна "Сільгосптехніка". Якось до його робочого кабінету завітали двоє колгоспних механізаторів, назвемо їх Петро та Яків. Чемненько так привіталися, бо не часто-густо доводилось входити до кабінетів районного начальства. Начальство привітно ж посміхнулося у відповідь і запитало: - Що привело Вас, хлопці, з самого ранку до нас, які біди-тривоги? - Та мотор полетів, треба здати в ремонт, заговорили обоє-двоє разом. - То чого ж так хвилюватися? Йдіть, шукайте Чорнило та й здавайте свого мотора. І чи забув сказати, що це таке прізвище носить головний інженер, чи навмисне не сповістив - важко сказати. Бо був старий теж не без гумору. Вийшли хлопці на вулицю, стали та й замислились, а що ж його далі робити. - А ти не чув, Петре, що він сказав? - Іти чорнило шукати, - мовив Яків. - То поїхали до гастроному, думаю, знайдемо. Та скільки ж треба того чорнила? - Мабуть, ящика досить, - сумно так вимовив Петро, тільки ж голова наш грошей не віддасть, скаже, що ми збрехали, а гроші пропили. Про товарні чеки в той час ще не знали. - Ну, то й що, Яків йому, - зате мотор зроблять за могорич справно і якісно. Повернулися знову до "Сільгосптехніки" вже по обіді. І знову до керуючого. - То приймаєте мотора, чи ні, - вже сміливіше, ніж вранці, запитав Яків. - А що до цього часу ще не здали, що ж виробили пів дня. - Чорнило шукали, будь воно неладне, - вже Петро каже. - А де ж він був? - керуючий до них. - Хто це він. Ледве ящик по гастрономах назбирали. - Який ящик? Я Вас до головного інженера посилав. Прізвище у нього таке. - А ми портвейн-777 «Три сокири» по місту шукали, - знову дуєтом проспівали хлопці. Тут керуючий вже не втримався від сміху. Ледве з крісла не випав. - А де ж той ящик? - У кузові. Біля мотора, - похнюпились механізатори. Керуючий зняв слухавку з телефону. - Зайдіть до мене, товаришу Чорнило, - сказав він, наголошуючи на слові "чорнило". Зайшов високий, кремезний чоловік. - Слухаю Вас, товаришу керуючий. - І де це Ви пів дня ховаєтесь, зранку Вас не чути? - В цеху весь час, в гущі народу, роботи ж накидали, справ - не прокрутиш! - То візьміть ще у цих орлів степових двигун в ремонт. Та прослідкуйте, щоб якісно відремонтували. До цього "стратегічого" обєкту - особливу увагу! - Йдіть уже. Вони за Вами слідом підуть. А ви ж ящика того чимось добре накрийте, щоб Чорнило не побачив, бо образиться і зробить із вашого двигуна блина, - тільки й спромігся мовити Іван Дмитрович і знову зайшовся невгамовним сміхом, прощально махаючи рукою в бік дверей. 
Источник: http://kmist.nm.ua | |
|
| |
| Просмотров: 561 | |
| Всего комментариев: 0 | |