17:19 Микола Дорбалюк, Сторынки гумору. | |
Таке з ним траплялося щоразу, коли прибував в нове село, на нове місце роботи за направленням райкому партії на посаду парторга колгоспу. Місце роботи доводилось міняти часто. То колгоспи об'єднувались, то сам провалював роботу, а то голова не виправдовував довіри народу і летів шкереберть разом із своїм бойовим партійним лідером. Жити доводилось у селах, де працював, сім'ю кожного разу зривати з насидженого місця було не до снаги. Наймав кімнатку у якоїсь бабки та й перебивався на харчах колгоспних до наступного переміщення. Ще й господиню наразі підгодовував. Того разу закинула доля Грицька в Катеринку, красиве розлоге село під горою з колгоспом імені Кірова, в який щойно об'єднали три колгоспи. Люди ремствували, що кормити треба ледацюг із збіднілих дрібних господарств, що занепали саме через недбалість зайд голів та небажання вправно працювати самих колгоспників, своїх же односельчан. Це була пора нової хвилі партійного впливу на розвиток сільського господарства, коли на село були кинуті "пя'тидесятитисячники" колишні вже тепер директори заводів і фабрик, науковці сільгоспінститутів, інших галузей виробництва і науки. Здебільшого це були умілі організатори в сфері своєї попередньої діяльності керівники, які ні бельмеса не розумілись на сільському господарстві. Протримались вони на селі по кілька років, або ж зразу починали валити доручені ділянки роботи. Катеринку ощасливили кандидатом сільгоспнаук Сосновським Едуардом, відомим фахівцем - теоретиком, і нікудишнім організатором. - Ой, не надовго нам це щастячко, - загомонів люд. Краще б вже наша Фросина Іванівна продовжувала морити і скотину, і людей, кормити довгоносика цукровим буряком, колорадського жука картоплею, а гусінь - яблуневим листом. Хвацько вхопився за кермо колгоспного "бобика" Едуард, днював і ночував у полі, розпочав будівництво силосних ям, кам'яних корівників та свинарників. А Грицько в цей час також часу не гаяв, партійним словом та ділом допомагав хазяїну валити новостворений колгосп, не залишаючи поза увагою красуню-полячку, дружину голови, Леоніду Аркадіївну. І ось настав Грицьків час. Едуарда викликали до області на цілий тиждень, фортеця впала, Гриша взув хазяїнові капці. У дворі і на роботі не засвічувався, село маленьке, злі язики виплетуть таку легенду, що не відбрешешся. От і сидів тихенько в хаті. Але ж сільське життя не міске. Комунальні вигоди не в хаті, у дворі. От і потягло його пізно увечері до дощаного кабінету в кінці городу. Едуард повертався з області на добу раніше, злий, як пес цепний. Чекав похвали за невтомну діяльність, а отримав догану за дев'ять центнерів озимини з гектара, дякуючи новітнім технологіям, запровадженим ним напровесні. Під'їжджаючи до власного двору, побачив в променях фар як якась постать метнулася до погребища. В'їхав у двір. Заглушив мотор. Підійшов до погребища. - Гей, хто тут, гукнув, - у відповідь тиша. Зачинив двері, закрив на ключ замок, кинув ключа до кишені та й почвалав до хати, проклинаючи злу долю, що занесла його в цей проклятущий колгосп. Привітався з дружиною нерадісно та й звалився, сном зморений. А вранці знову в поля, на бригади, на ферми. Про вечірню малопримітну пригоду й забувся зовсім. Сидить наш Грицько у погребі та й думу гадає: - Зламати двері- негоже у хазяїна виникнуть лихі думки. Сметана в горнятках є. Хлібина на полиці теж. Ото ж з голоду не здохну, хтось таки з часом визволить. Свобода прийшла тільки через тиждень. - Треба картоплі набрати, а ключ від погреба десь запропастився, каже Леоніда. - Та ось він у мене в кишені, відповідає Едуард, і як він сюди потрапив, не пам'ятаю. А, приїхав з області, бачу - ключ у замку стирчить. То й поклав до кишені та й забув. Почекала Леоніда до вечора. Відкрила двері погреба, а звідтіля Грицько, як кіт з помийника- прожогом. Ситий, нечесаний і невмитий. Чкурнув з двору так, що й зайця б наздогнав. Вже як поїхали Сосновські з села, хвастався перед друзями за чаркою оковитої, як тиждень кохався з головихою та ще тиждень відбував покарання в темниці головинській. Якби не та чарка, то й не знав би ніхто про ту пригоду. | |
|
| |
| Всего комментариев: 0 | |